У той-таки день спомин про вогненний порох, котрий через гріхи людські із повітря випав у царство Лева Великого. Ополудні-бо все небо було захмарене і більше природного темне, відтак хмара у вогненне видіння перетворилася і було так до сорока днів. Усі тоді гадали, що тим вогнем уся земля запалена буде, як колись Содом і Гомор, і пробували всі у страсі великому та недомислі, сподівалися-бо, що зійде від таких хмар вогненний дощ. Цар же і патріярх Геннадій із усіма священиками та народом у всі дні із хрестами та святими іконами литії творили, слізними моліннями Бога прохали, щоб відвернув свій праведний гнів. Людинолюбець же Господь обернув погрозу на милість: повелів-бо хмарам одощити не вогнем, а порохом, страшачи грішників. Падав той дощ страшний і незвичайний, від вечора до опівночі, і був порох чорний і палав вельми, як попіл пічний, і покрив землю вище п'яді, і попалив усю траву і прорості земні. Був тоді поміж людей великий плач та гірке ридання й стогони від самої глибини сердечної у тих, що бачили таку Божу кару. Численним та великим вельми дощем, що падав багато днів, ледве той порох із землі відмитися зміг. 
