Преподобний отець наш Даміан був мовчальником поблизу монастиря Есфігменського, на горі, що зветься Самарія, і мав особливу дружбу з св. Космою Зографським, як видно з його житія . Блаженний Даміан був справжнім послушником і твердим хранителем отцівських наказів: це видно особливо з такого. Він мав від старця свого заповідь - ніколи не спати поза своєю келією. Одного разу пішов він до одного духівника, який жив поблизу обителі Хіландарської, але, не заставши його вдома, очікував до тих пір, поки день не схилився вже до вечора. Виконавши своє доручення, святий пішов в свою келію. А так як був уже вечір і час трапився туманний і дощовий, то братія тієї келії просили його переночувати у них, але Даміан, пам'ятаючи заповідь свого старця, не погодився на їх прохання і пішов у свою келію, через же великий дощ й темряву збився скоро з дороги. Не знаючи ні того, куди йому йти, ні де він знаходиться, преподобний покликав з глибини душі: «Господи Ісусе Христе, спаси мене, гину!», - І - о диво! - У той же час опинився якимось чином перед своєю келією. Після успіння ж триблаженного, до 40 днів, з гробу його виходило невимовні і настільки великі пахощі, що навіть внизу, в монастирі Есфігменському, на відстані майже півгодини ходу, батьки відчували його. Так Бог прославив Свого угодника за богоугодну чистоту і справжню висоту його життя! Нехай подобимось і ми за його молитвами успадкувати вічну славу. Амінь. 
